Експлуатація ресурсів зайця в степовій зоні України

Abstract

Надiйним механiзмом для управління ресурсами зайця-русакав важається кількісне нормування. У 80-х роках ХХ ст., коли його популяції знаходилися у депресії, а пересічна щільність у степовій зоні становила біля 19 особин/1 тис. га, для збільшення чисельності було запропоновано комплекс заходів. Вони передбачали: скорочення смертності тварин під час сільськогосподарських робіт завдяки впровадженню спеціальних технологій, заборону полювання в деяких областях, розведення зайців у неволі, вилов тварин у місцях з високою щільністю та їх випуск в бідніші угіддя тощо. Треба відмітити послідовність і наполегливість українських вчених у досягненні поставленої мети, що сприяло зростанню чисельності русака у всій країні. Натомість деякі з акцій, яким надавали важливого значення у відтворенні його ресурсів, очікуваного результату не принесли. До таких, насамперед, слід віднести переселення тварин у межах ареалу з метою збагачення генотипу та збільшення репродуктивногого успіху у певних локалітетах. Хоча вивчення наслідків зазначеного в Україні не проводили, загалом вони відомі. У 1957/59 рр. в Польщі в угіддя із щільністю 100 особин / 1тис. га було випущено 500, а в 1972/74 рр. при щільності 57 особин/1 тис. га – 600 русаків. Через 1-2 роки в цих місцях констатували скорочення показників до минулого рівня при загальній ефективності інтродукції на рівні 11,2-16%, а подібні дії були оцінені як безперспективні та збиткові.