Державна політика антикризового розвитку реального сектору економіки України

Abstract

UA: Дисертація присвячена розробленню теоретико-методологічних положень формування та реалізації державної політики антикризового розвитку реального сектору економіки Україн. У роботі досліджено генезис причин виникнення криз в глобалізованій ринковій економічній системі. Показано, що первинною з них є вичерпання закладеного в прийняту парадигму «нової економіки» потенціалу зростання, що призводить до циклічних коливань світової економіки різного характеру під впливом похідних причин, серед яких: перевиробництво фіктивного капіталу, втрата регуляторного впливу держави на зростаючі ринки інвестицій; використання наднизьких відсоткових ставок; зміни демографічної структури і нова якісна характеристика трудових ресурсів; катаклізми природного і техногенного характеру; зниження якості і кількості природних ресурсів. Спираючись на наукові дослідження, обґрунтовано необхідність нового розуміння державної політики антикризового розвитку реального сектору економіки в межах авторського дослідження, що представлена як особливий процес, який реалізується через сукупність методів та прийомів, що дають змогу розпізнавати кризи, здійснювати їх профілактику, та за допомогою якої держава здійснює вплив на галузь, створює умови для забезпечення її виходу на сучасний технологічний конкурентний рівень та більшої частки доданої вартості, з метою зменшення тривалості і глибини кризи, а також пом'якшення її негативних соціально-економічних наслідків. Проведений системний аналіз вітчизняної моделі державного регулювання економіки дав змогу виявити її основні негативні характеристики, що потребують особливої уваги, серед яких: відсутність консолідованого спрямування на досягнення загальних цілей і виконання державою своєї місії; не ефективність структурно-функціональною ієрархічною будовою, що не відповідає зміненим суспільним умовам через неспроможність генерального суб'єкта адекватно оперувати збільшеним обсягом даних і керувати специфічними й різноманітними потоками інформації; відсутність чіткої стратегії реалізації такої моделі. Відповідно до предмету дослідження, уточнено особливості загроз на сучасному етапі. Доведено, що глобальний характер загроз і можливостей, вимагають зміни характеру державної політики антикризового розвитку, оскільки в сучасній практиці пріоритет надається механізмам безпосереднього реагування, у зв'язку з чим обґрунтовано необхідність протистояти впливу кризових чинників шляхом запровадження дієвої стратегії випереджаючого реагування на зміну ситуації, прийняття попереджувальних заходів при появі тенденцій до її погіршення, одночасно закладаючи основи для розвитку реального сектору економіки. Обґрунтовано методологію дослідження кризових процесів із використанням якісних та кількісних параметрів економічної стійкості, що дає змогу суб'єкту реалізації державної політики оцінити ймовірність виникнення кризової ситуації і стійкості реального сектора економіки. Визначення можливостей настання криз за найбільш значущими показниками економічної стійкості за різними підсистемами може бути інтегроване в систему регулювання розвитку реального сектору економіки, що спрямована на розпізнавання, профілактику, подолання негативних наслідків, а також використання можливостей для досягнення стратегічних цілей розвитку національної економіки. Запропоновано наукову концепцію державної політики антикризового розвитку реального сектору економіки, що враховує перспективні напрями зростання, на основі поєднання модернізації з інноваційним розвитком з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, її ефективного включення до системи глобальної економіки, забезпечення високих соціально-економічних параметрів та соціальної спрямованості. Запропонована концепція ґрунтується на системі принципів: керованість, довгострокова стійкість; гуманізація; інноватизація; збалансування інтересів суспільства, бізнесу і держави. Запропоновано концептуальні засади формування механізму інституціональних та інноваційних трансформацій реального сектора економіки в рамках державної політики антикризового розвитку з визначенням цілеспрямованого впливу на підсистему макроекономічного регулювання; підсистему індикативного планування; підсистему планування діяльності державних підприємств. Набули подальшого розвитку складові модернізаційного потенціалу реалізації державної політики антикризового розвитку реального сектору економіки, з урахуванням імовірності нарощення конкурентних переваг шляхом визначення локомотивів зростання на коротко-, середньо- та довгострокову перспективу, на основі узгодження інтересів учасників економічних процесів, що мають вигляд комплексу взаємопов'язаних заходів, спрямованих на встановлення найбільш всебічної та ефективної узгодженості дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фінансових структур з метою розв'язання економічних проблем розвитку території та забезпечення сталого розвитку реального сектора економіки.