Моделі державної підтримки національних систем вищої освіти

Abstract

UA: Дістали подальшого розвитку тенденції розвитку моделей державної підтримки національних систем вищої освіти у міжнародній практиці, а саме: базове фінансування стає більш динамічним і орієнтованим на попит (а не на пропозицію), завдяки підходу «гроші йдуть за студентами», при якому фінансування в більшій мірі ґрунтується на факторах, пов'язаних із зарахуванням студентів,а не на чисельності персоналу чи інституційних витратах минулих років; орієнтація на результати діяльності створює стимули для підвищення якості та ефективності; обидва ці аспекти мають вирішальне значення у все більш конкурентному середовищі; актуальність та значення компонента фінансування, орієнтованого на інновації/профілювання, зростуть, особливо у форміконкурсного та цільового фінансування з особливим акцентом на інновації та передовий досвід, які вважаються важливими передумовами регіональної чи національної конкурентоспроможності.Встановлено, що регулювання вищої освіти переслідує різні цілі і традиційно пов'язане з низкою різноманітних методів або стилів управління. Університети розглянуто як організації, що конкурують за джерела фінансування та студентський контингент. Крім того, вони також борються за своє визнання на основі кращих освітніх програм, успіхів у наукових дослідженнях, публікаційної активності тощо.Доведено, що найважливішою характеристикою сучасного державного регулювання національних систем вищої освіти є зростання наглядових функцій держави. Це зростання супроводжується формуванням національних критеріїв оцінки діяльності університетів, а також зниженням рівня взаємодії держави та академічного співтовариства при винесенні найважливіших рішень, пов'язаних з розвитком вищої освіти. Такі зміни стали результатом збільшення попиту послугиуніверситетів із боку суспільства на умовахобмежених ресурсів державного бюджету. Це у своє чергу призвело до посилення ролі механізмів фінансовогозабезпечення діяльності закладів вищої освіти (ЗВО) у практиці державного регулювання, і, як наслідок, до збільшення конкуренції за ресурси.Розглянуто традиційні моделі державної підтримки вищої освіти. Встановлено, що основні положення концепції економічної соціодинаміки та теорії опікуваних благ дозволяють розглядати послуги вищої освіти вже не як бюджетний тягар, а як ефективні бюджетні інвестиції влюдський капітал. Проведено аналіз трьох основних методів розподілу ресурсів: інкрементний, формалізований і побудований на «бюджеті з нуля». /// EN: The trend of developing models of state support for national higher education systems in international practice has been further developed, namely: basic funding is becoming more dynamic and oriented to demand (rather than supply), thanks to the “money follows students” approach, in which funding to a greater extent is based on factors related to student enrollment and not on prior years' staffing or institutional expenditures; focus on performance results creates incentives for improving quality and efficiency; both of these aspects are crucial in an increasingly competitive environment; the relevance and importance of the innovation-oriented/profile funding component will increase, especially in the form of competitive and targeted funding with a special emphasis on innovation and best practices, which are considered important prerequisites for regional or national competitiveness.It is established that the regulation of higher education pursues different goals and is traditionally associated with a number of different management methods or styles. Universities are considered as organizations competing for sources of funding and student contingent. In addition, they also fight for their recognition based on the best educational programs, achievements in scientific research, publication activity, etc.It has been proven that the most important characteristic of modern state regulation of national higher education systems is the growth of the state's supervisory functions. This growth is accompanied by the formation of national criteria for evaluating the activities of universities, as well as a decrease in the level of interaction between the state and the academic community when making the most important decisions related to the development of higher education. Such changes were the result of an increase in the demand for university services from society under the conditions of limited resources of the state budget. This, in turn, led to a strengthening of the role of the mechanisms of financial support for the activities of higher education institutions (HEIs) in the practice of state regulation, and, as a result, to an increase in competition for resources.Traditional models of state support for higher education are considered. It has been established that the main provisions of the concept of economic sociodynamics and the theory of guardian goods allow to consider the services of higher education no longer as a budgetary burden, but as an effective budgetary investment in human capital. Three main methods of resource allocation were analyzed: incremental, formalized and built on a "budget from scratch".